Антинуклеарний фактор (ANA)

   При системномній червоній вовчанці (СЧВ) та інших системних ревматичних захворюваннях імунна відповідь спрямована проти нуклеопротеїнових антигенів, тобто комплексів нуклеїнових кислот та білків. Такі ендогенні нуклеопротеїнові аутоантигени можуть утворюватися в процесі апоптозу епітеліальних клітин (каскад генетично запрограмованих реакцій, що призводять до видалення пошкодженої або дефектної клітини) і нагадують чужорідні вірусні частинки. Прискорення процесів апоптозу під дією ультрафіолетового опромінення, вірусних інфекцій чи лікарських препаратів, одночасно з порушеним чи уповільненим видаленням продуктів апоптозу, запускає аутоімунні відповіді при СЧВ. Нуклеопротеїнові антигени конденсуються в апоптотичних тільцях, які стають мішенню для аутоантитіл.

   В даний час описано близько 200 різновидів антитіл до нуклеопротеїнів та рибонуклеїнових кислот, які отримали назву антинуклеарних антитіл. При аутоімунних захворюваннях аутоантитіла до ядерних антигенів не мають прямої цитотоксичної дії на клітини людини, проте імунні комплекси здатні запускати імунологічне запалення, особливо в місцях, де судини особливо тонкі, у тому числі в нирках, шкірі, центральній нервовій системі, синовіальній оболонці суглобів. .

  Дослідження антинуклеарного фактора (АНФ) є основним методом виявлення антинуклеарних антитіл, дозволяючи виявляти аутоантитіла до нуклеїнових кислот (дсДНК, осДНК, РНК), рибонуклеопротеїнів, а також більшості конформаційних та нерозчинних антигенів. Антинуклеарні антитіла в даному методі виявляють завдяки їх зв'язуванню з внутрішньоклітинними антигенами лінії клітин епітелію людини (HEp-2). Ядро та цитоплазма клітин НЕр-2 містить усі антигени, характерні для людської клітини, що дозволяє виявляти в одному тесті всі основні антинуклеарні антитіла. Метод непрямої імунофлюоресценції на клітинній лінії НЕр2 рекомендований як золотий стандарт виявлення антинуклеарних антитіл провідними експертами, включаючи європейські (EASI group 2010) та американські групи експертів (ACR ANA Task force 2008). В силу різноманіття антигенів антинуклеарних антитіл не всі вони можуть бути очищені або синтезовані для використання в автоматизованих імуноферментних тестах виявлення антинуклеарних антитіл. У свою чергу легко розчинні компоненти ядра клітини можуть втрачатися з ядер клітин при фіксації препарату для проведення досліджень АНФ методом непрямої імунофлюоресценції. Тому використання ІФА-методів у комплексі з виявленням антинуклеарного фактора на клітинах лінії НЕр2 методом непрямої імунофлюоресценції дозволяє уникнути помилково-негативних результатів тестування при системних ревматичних захворюваннях.

  Позитивність по АНФ на клітинній лінії НЕр-2 відзначається при системній червоній вовчанці (СЧВ), системних ревматичних захворюваннях та багатьох аутоімунних захворюваннях, що робить його універсальним тестом в обстеженні хворих з аутоімунною патологією. Позитивний результат АНФ відзначається більш ніж у 90% хворих з дифузними хворобами сполучної тканини, такими як системна червона вовчанка та шкірні форми цього захворювання, склеродермія та її різновиди, змішане захворювання сполучної тканини, синдром Шегрена. Виявлення АНФ має велике значення у діагностиці ювенільного ревматоїдного артриту та аутоімунних захворювань печінки. Представники цього сімейства аутоантитіл можуть бути виявлені при багатьох інших аутоімунних (тиреоїдит, діабет), інфекційних (вірусний гепатит), запальних та онкологічних захворювань. Зустрічається АНФ досягає 1-3% у клінічно здорових людей і дещо зростає в осіб віком від 65 років. Особи з високими титрами АНФ мають підвищений ризик розвитку аутоімунних захворювань.

Підготовка пацієнта: Спеціальна підготовка не потрібна. Рекомендується взяття крові не раніше ніж через 4 години після останнього прийому їжі.

 Матеріал: Сироватка крові.

Стабільність проби: Протягом 1 тижня при t 6-8°C, тривало при заморожуванні.

Метод: Непряма імунофлюоресценція.

Аналізатор: Люмінесцентний мікроскоп "Euroimmun".

  Тест – система: "Euroimmun".

Референсні значення (норма): 0 – 10 Од/мл.

 Основні показання до призначення аналізу:

1. Системна червона вовчанка;

2. Підгострий шкірна вовчанка та інші різновиди шкірної вовчанки;

3. Змішане захворювання сполучної тканини;

4. Синдром Шегрена та асоційовані захворювання;

5. Дифузна та локалізована склеродермія, CREST синдром;

6. Запальні міопатії (поліміозит та дерматоміозит);

7. Ювенільний хронічний артрит;

8. Аутоімунний гепатит;

9. Первинний біліарний цироз та склерозуючий холангіт;

10. Полінейропатії та мієліт.

 Інтерпретація результатів:

Результатом визначення АНФ є титр, що є значенням кінцевого розведення сироватки, при якому зберігається значуща флюоресценція ядра. Чим вище знаменник дробу, тим більше розведення сироватки, тим більше антитіл у сироватці хворого. Високі титри розведення сироватки відображають високу афінність та концентрацію аутоантитіл.

  Виявлення високих тирів вказує на високу ймовірність системного ревматичного захворювання або аутоімунного захворювання печінки та потребує уважного клінічного, лабораторного та інструментального обстеження. Відсутність підвищених титрів антинуклеарного фактора значно знижує ймовірність системних аутоімунних захворювань.

  У низьких титрах (до 1/160) антинуклеарний фактор може відзначатися у 1-2% здорових осіб та родичів хворих із системними захворюваннями. Частота позитивних титрів у популяції дещо збільшується із віком. Низькі титри антинуклеарних антитіл можуть зустрічатися при багатьох аутоімунних, інфекційних та онкологічних захворюваннях. Відсутність високих титрів антинуклеарних антитіл значно знижує ймовірність системного ревматичного процесу і може використовуватися швидше для виключення, ніж підтвердження діагнозу.

   Підвищення титрів АНФ в динаміці вказує на загострення системного захворювання, так при ВКВ титр корелює з тяжкістю процесу та знижується при ефективній терапії.

   Крім титру сироватки, при позитивному результаті аналізу описується тип свічення ядра. Він обумовлений широким спектром антитіл, які знаходять свої мішені всередині клітини. Описано понад 20 типів світіння, однак у клінічній практиці використовується 6 із них:

  Тип світіння Мішені антитіл Захворювання Гомогенний Хроматин (дсДНК, гістони) СЧВ, склеродермія Гранулярний Нуклеопротеїни (RNP, Sm, SS-A) ВКВ, дискоїдний вовчак, РА, юРА, с-м Шегрена Ядрішковий ромера у хромосомі Локалізована склеродермія Цитоплазматичний Антигени цитоплазми Аутоімунні ураження печінки, поліміозит, дерматоміозит Точки в ядрі Нуклеопротеїни.