β-2-глікопротеїд I, антитіла IgM /P

Антитіла до бета-2-глікопротеїну (IgM) – один з маркерів у діагностиці антифосфоліпідного синдрому (АФС).

Антифосфоліпідний синдром (АФС), або синдром антифосфоліпідних антитіл (АФС, або САФА), - аутоімунний стан гіперкоагуляції, що супроводжується появою антитіл до фосфоліпідів. АФС провокує утворення тромбів (тромбоз) як в артеріях, так і венах, а також пов'язані з вагітністю ускладнення, такі як викидень, мертвіння, передчасні пологи та важка прееклампсія. Діагностичні критерії постановки діагнозу АФС вимагають наявності однієї клінічної події, такої як тромбоз або ускладнення вагітності, а також проведення двох аналізів крові на антитіла, рознесених принаймні на три місяці один від одного, які підтверджують наявність або анти-бета-2-глікопротеїну, або вовчакового антикоагулянту.

Антифосфоліпідний синдром може бути первинним чи вторинним. Точних причин утворення таких аутоантитіл досі не визначено. Первинний антифосфоліпідний синдром виникає за відсутності будь-яких інших пов'язаних з ним захворювань, характеризується розвитком венозних та артеріальних тромбозів (або того й іншого одночасно), деякими видами патології в акушерській практиці, тромбоцитопенією, розвитком різних серцево-судинних, гематологічних, шкірних та неврологічних порушень. Характерною рисою АФС є рецидивування тромбозів. Вторинний антифосфоліпідний синдром зустрічається спільно з іншими аутоімунними захворюваннями, такими як ревматологічні захворювання, склеродермія, системний червоний вовчак (СКВ), ревматоїдний артрит, дерматоміозит та ін. У поодиноких випадках АФС призводить до швидкої поліорганної недостатності внаслідок генералізованого тромбозу, це явище називається "катастрофічним антифосфоліпідним синдромом" (або синдромом Ашерсона) і асоціюється з високим ризиком смерті. Антифосфоліпідний синдром зустрічається приблизно у 5% вагітних жінок і ряді випадків є основною причиною невиношування вагітності.

АФС може розвиватися при інших аутоімунних ревматичних та неревматичних захворюваннях, злоякісних новоутвореннях, на фоні інфекцій та прийому низки лікарських препаратів. Він є аутоімунним захворюванням, в якому антифосфоліпідні антитіла (антикардіоліпінові антитіла та вовчаковий коагулянт) взаємодіють з білками, які зв'язуються з аніонними фосфоліпідами на плазматичних мембранах. Як і багато інших аутоімунні захворювання, цей синдром частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків.

Бета-2-глікопротеїн є кофактором, необхідним для взаємодії антифосфоліпідних антитіл з фосфоліпідами. Синтезується у печінці. Є білком плазми, що зв'язується з негативно зарядженими фосфоліпідами, зокрема з кардіоліпіном. Також є інгібітором внутрішнього шляху коагуляції. Бета-2-глікопротеїн пригнічує утворення протромбінази (фактору Xа) за наявності тромбоцитів, а також пригнічує активацію фактора XII. Має антикоагулянтну активність. Тому виявлення антитіл до кардіоліпіну в сироватці крові одночасно з антитілами до бета-2-глікопротеїну IgM підвищує специфічність діагностики АФС, а у пацієнтів з ВКВ корелює з розвитком АФС в цілому та його основними клінічними проявами окремо - венозний та артеріальний тромб. тромбоцитопенія. Антитіла до β-2-глікопротеїду відносяться до класу антифосфоліпідних антитіл і в 2006 році були включені до лабораторних класифікаційних критеріїв діагностики антифосфоліпідного синдрому.

Проведення будь-яких лабораторних досліджень має на увазі отримання найповнішої інформації щодо стану здоров'я людини. Точність лабораторних методів, застосування сучасних технологій та високий ступінь інформативності – основні критерії для встановлення правильного діагнозу. 

Для чого призначають дослідження?

1. Діагностика антифосфоліпідного синдрому.

2. Для оцінки тромботичного ризику у пацієнтів на системний червоний вовчак.

Метод дослідження: Імуноферментний аналіз (ІФА).

Матеріал: Сироватка крові.

Підготовка пацієнта: Здача крові натще.

Що може впливати на результат?

• Антитіла до β2-глікопротеїну показують більш високу специфічність, ніж визначення антитіл до кардіоліпіну. У 3-10% пацієнтів з АФС антитіла до β2-глікопротеїну можуть бути єдиним позитивним тестом.

• Антитіла до β2-глікопротеїну рекомендується визначати спільно з антитілами до кардіоліпіну, так як в разі позитивного результату обох тестів збільшується прогностична значимість обстеження щодо повторних тромбозів.

• У разі перенесеного епізоду тромбозу доцільно проводити визначення антитіл до β2-глікопротеїну і антитіл до кардіоліпіну через 3 тижні, так як тромботичний випадок може бути пов'язаний зі споживанням великої кількості аутоантитіл, що може призводити до відсутності антитіл в крові при характерній клінічній картині - серонегативний АФС.

Синоніми:

• β-2-глікопротеїд I, антитіла IgM.
• Антитела при антифосфолипидном синдроме, бета-2-гликопротеид.

Що означають результати? 

• При негативних результатах тесту необхідно виключити наявність інших класів антифосфоліпідних антитіл для виключення діагнозу АФС.

• При позитивному результаті тесту необхідно повторити тестування через 12 тижнів для встановлення діагнозу АФС.

Референсні значення (норма):

<5 негативний

5-8 сумнівний

>8 позитивний

Хто призначає дослідження?

Терапевт, акушер-гінеколог, кардіолог.